конец

Америка. Читают главу Откровения и пугают друг-друга:
SOMETHING WILL HAPPEN ON THE 23RD 9 2017



Спрашивают у своих проповедников:
"Отче, ну все ясно, да, типа конец, и Солнце будет в Деве, и в ногах у ДЕВЬІ - Луна, и рядом как раз - Венера, Меркурий, Марс,
и в животе созвездия ДЕВЬІ будет Юпитер (по Откровению - именно так, мол, все увидят в день конца ЖЕНУ В МУКАХ рождающую младенца, Младенцем назначен газовЬІй гигант Юпитер),
все ясно... Но кто - жена??.."




Collapse )

***

Я был бездарен, весел и умен,
И потому я знал, что я – бездарен.
О, сколько бранных прозвищ и имен
Я выслушал: ты глуп, неблагодарен,
Тебе на ухо наступил медведь.
Поешь? Тебе в чашобе бы реветь.
Ты никогда не будешь понимать
Не то что чижик-пыжик – даже гаммы!
Я отчислялся – до прихода мамы...

Но приходила , вмешивалась мать.
Она меня за шиворот хватала
И в школу шла, размахивая мной.
И объясняла нашему кварталу:
Да, он ленивый, да, он озорной,
Но он способный: поглядите руки,
Какие пальцы: дециму берет!
Ты будешь пианистом!.. – Марш вперед!
И я маршировал вперед. На муки.

Я не давался музыке. Я знал,
Что музыка моя – совсем другая.
А рядом, мне совсем не помогая,
Скрипели скрипки и хирел хорал.
Так я мужал в музшколе той вечерней,
Одолевал упорства рубежи,
Сопротивляясь музыке учебной
И повинуясь музыке души.





deism

ДЕЇ́ЗМ (від лат. Deus – Бог) – релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог як безособистісна першопричина Всесвіту не втручається у процеси та явища, що відбуваються в ньому.






Засновником деізму вважають лорда Г. Чербері, котрий у трактаті «De Veritate…» («Про істину…», 1624) розглянув віру в Бога як вроджене людське поняття буття найвищої істоти, нівелювавши розмежування між природньою релігією (мораллю) та Божим Одкровенням.




Ірланд. вільнодумець Дж. Толенд у праці «Christianity Not Misterious» («Християнство не таємниця», 1696) висловив тезу, що у Євангелії немає нічого надраціонального.
Англ. філософ М. Тіндаль, чию кн. «Christianity as Old as Creation» («Християнство так само давнє, як і сотворіння світу», 1730) назвали «деїстською біблією», вважав Євангеліє переписом законів природи.

Деїст. погляди відобразив Вольтер у повісті «Candide» («Кандід», 1758).



ДЕІЗМ
Верховна божественна істота – джерело справедливості й добра, віра в нього – вимога серця. У Німеччині Д. пов’яз. передусім з ім’ям богослова і просвітника Г. Раймаруса, котрий у трактаті «Apologie oder Schutzschrift für die vernünftigen Verehrer Gottes» («Апологія, або Оборона раціональних шанувальників Бога») висловив гіпотезу, що людський розум сам по собі здатний осягнути досконалу релігію. Ґ.-Е. Лессінґ під впливом цих поглядів написав драму «Nathan der Weise» («Натан-мудрець», 1779), представивши осн. монотеїст. релігії світу рівнозначними перед Богом. І. Кант вбачав причину морал. засад у чіткій структурованості людського розуму. Наприкінці 18 ст. Д. став домінант. у погляді на релігію серед інтелектуалів та представників вищого класу США, саме під впливом Б. Франкліна, Т. Джефферсона і Т. Пейна у Конституції США 1787 записано принцип відокремлення Церкви від держави. Натомість у Франції 2-ї пол. 18 ст. Д. зазнав критики з боку енциклопедистів П.-А. Гольбаха та Д. Дідро, згодом втративши вплив на реліг.-філос. думку в Європі.

Викладачі Києво-Могилян. академії так само, як і зх.-європ. філософи, намагалися нівелювати суперечність між вільною волею людини та Божим Провидінням.

Так, К. Сакович (1578–1647) назвав Бога гарантом законів, які сам він і надав природі; І. Гізель (1600–83), визнаючи створення світу Богом, вважав, що у природі все відбувається за законами природи, до яких пристосовується навіть Бог;

С. Яворський (1658–1722) писав, що матерія існує не через якусь рац. форму, а саме завдяки людській душі, будь-яка матерія має власне існування, відмінне від існування Бога;

Ф. Прокопович (1681–1736) вбачав первинність природи, створеної Богом, у кожній конкрет. причині;


Г. Кониський (1717–95) вважав, що Бог створив світ і, давши йому закони розвитку, більше не втручається, тож людині надано можливість пізнати світ і закони його розвитку та пізнати себе як частину цього світу;

Д. Кавунник-Велланський (1774–1847) стверджував, що Бог створив світ, але не втручається в закони природи, і кожний дбає тільки про себе, що веде до неминучого щастя найменшої кількості людей, виникнення ж життя на Землі – закономірний результат попередньої еволюції планети.

М. Драгоманов у «Шевченко, українофіли і соціалізм» (Женева, 1879) висунув припущення про деїстичні погляди Т. Шевченка.



Нині ДЕЇЗМ присутній головно як теза про невтручання Бога, але не як релігійно-філософська течія або вчення.

<...>

Оригинал ermalex76 в Путин готовит Большую войну в Европе, или За что Сталин ценил маршала Шапошникова



Сейчас много говорят о готовящемся полномасштабном российском вторжении в Украину. Одни считают это реальной угрозой, другие - нет. Одни верят в агрессивность Путина, другие - не верят. Я предлагаю не играть в верю-не верю, и экспертов-всезнаек, а просто изучить Концепцию стратегического развертывания вооруженных сил (1938) - подготовленный гением советской военной мысли маршалом Шапошниковым план статегического развертывания для блицкрига в Европе. Возможно, не все знают, кто этот человек, поэтому сделаю несколько пояснений:

а) товарищ Сталин ко всем соратникам обращался "товарищ" и только к двум - исключительно по имени-отчеству. Такой чести удостоились только Константин Константинович Рокоссовский и Борис Михайлович Шапошников (но Рокоссовский - после смерти Шапошникова в 1942 году), и заслужить ее было непросто.

б) Б.М. Шапошников - офицер Генштаба императорской армии царской России, истинный создатель Красной армии. Глава Генштаба СССР. Еще в 1916 году, после провала Брусиловского наступления, подполковник Шапошников предложил создать для завоевания Европы армию нового типа по образцу революционной армии Франции 18 века. Через два года родилась Красная армия.

в) экс-президент России и нынешний премьер-министр Дмитрий Медведев является двоюродным правнуком Бориса Михайловича, чей внучатый племянник был последним министром обороны СССР (феодализм на марше).

Таким образом, маршал Шапошников является культовой фигурой сразу трех государств - Российской империи, СССР и РФ. Дореволюционная, коммунистическая и нынешняя феодально-криминальная Россия сведены в единое целое одной личностью - маршалом Шапошниковым.

За что Сталин уважал Бориса Михайловича? Collapse )